Воля розвивається і формується в процесі життя, в результаті виховання і навчання. Так, вже на першому році життя у дитини в корі головного мозку утворюються нервові зв'язки, що забезпечують цілеспрямовані рухи у відповідь на подразнення, що йдуть із зовнішнього світу. З кінця першого року сигналом виконання рухів виступає слово. З віком слово набуває вирішального значення як "сигнал сигналів".

В кінці першого і на початку другого років життя слово пов'язується з найпростішими рухами голови, рук, пошуковими рухами очей і т.д. Наприклад, реагуючи на слова "на", "дай", "йди до мене", дитина простягає руки, тягнеться до дорослого. У трирічному віці дитина робить досить складні цілеспрямовані дії. Це виявляється можливим завдяки, по-перше, вже достатньому вмінню самостійно пересуватися, і по-друге, щодо задовільного володінню промовою.

При виконанні ряду дій (підійматися на стілець, знімати з себе одяг перед сном, йти на кухню і брати зі столу чашку і т.п.) в силу їх звичності дитина не відчуває труднощів, тому він легко їх виконує. Якщо зустрічаються труднощі, перешкоди, трирічна дитина або припиняє дію, або просить допомоги у дорослих.

До 7 років воля дошкільника зазнає у своєму розвитку істотні зміни. Дошкільнята 6-7 років можуть вже самостійно поставити завдання, запланувати хід її виконання і у відповідності з планом вирішити (виконати досить складні цілеспрямовані дії). Наприклад, хлопчик 7 років під враженням побаченого у товариша малюнка вирішив сам намалювати дівчинку - "Червону шапочку".

Він приходить додому, дістає альбом, олівець, фарби, наливає в склянку воду і приступає до малювання. У процесі малювання він бачить, що малюнок вовка не виходить - юний художник стирає гумкою лінії, що зображують вовка, і знову малює вовка і так до кінця виконання малюнка. Закінчивши через 30-40 хвилин малюнок, хлопчик радісно біжить до товариша, щоб показати свій малюнок.

До кінця дошкільного віку в дитини в основному сформована вміння контролювати свою поведінку у відповідності із загальноприйнятими правилами і нормами. Проте в цьому віці можна зустріти і яскравий прояв недоліків, слабкості волі, виражених в упертості, негативізмі.

Упертість - це брак волі, що виявляється у бажанні дитини робити що-небудь по-своєму, не рахуючись з доцільністю і правильністю цих дій. Негативізм є вища ступінь прояву впертості.

Негативізм дитини проявляється в тому, що він у відповідь на будь-яке прохання, порада, вимога відповідає протилежним чином.

З початком навчання в школі формування волі у дитини вступає в новий етап, який характеризується цілеспрямованим і систематичним вихованням під керівництвом учителя. Вчення є цікавим і захоплюючим для дітей заняттям. Разом з тим у ньому є чимало й нецікавого, часом навіть важкого. У цих випадках необхідні вольові зусилля. Подолання різного роду труднощів у процесі навчання, у процесі займатися тією чи іншою навчальною діяльністю виховує волю, розвиває вольові якості особистості школяра.

У першокласника змінюються мотиви поведінки. Щоправда, вони ще недостатньо стійкі і обумовлені найближчими перспективами. Активно формуються в учнів початкових класів мотиви обов'язку і відповідальності перед вчителем, своїм класом, школою. Специфіка навчальної діяльності обумовлює необхідність обов'язкового прояву волі.

Умови навчання і виховання в школі, починаючи з початкових класів, надають широкі можливості для успішного формування в учнів волі. Але вольові дії учнів класів розвинені все ж таки недостатньо: найбільш сильними мотивами поведінки бажання і почуття.

На уроках учень повинен проявити розумові зусилля для вирішення поставлених завдань і пошуку відповідей на різні питання, терплячість при виконанні одноманітної  і тривалої роботи, цілеспрямованість сприйняття, уваги, спостереження, пам'яті . Так одночасно із загальним психічним розвитком школяра розвивається і його воля. Отже, у процесі її виховання  викладачеві необхідно розвивати дитячі вольові здібності через  урізноманітнення форм та методів роботи , а також враховувати  вікові  особливості  волі дітей.