Олександр Довженко народився 12 вересня 1894 року в селі В'юнищі, що на Чернігівщині. Його батьки були не писемними, але походили з далекого козацького роду. Родина жила не дуже заможно – землi було трішки і, до того ж, вона була неродюча.

                У родині Довженків було 14 дітей, тому батько змушений був працювати вдень і вночі. Діти дуже швидко помирали, навіть не досяючи працездатного віку.

                У 1911 році Олександр вирішує вступати до Глухівського вчительского інституту, не тому що хотів стати вчителем, а тому що там платили високу стипендію – 120 карбованців на рік.

Коли відкрилась Академія мистецтв, Довженко вирішує спробувати себе у творчості і переходить навчатись до академії, але дуже швидко покидає навчання.

                На початку 1920 року вiн вступає до партії боротьбистів. Через кілька тижнів ця партія влилася в КП (б)У, і таким чином вiн став членом КП(б)У. Довженка призначили завiдувати Житомирською партійною школою, а потім підпілля в Коровинецькому районі. Там він був взятий у полон польським кінним роз’їздом, але йому пощастило благополучно втекти до свого загону.     Перебував на посаді секретаря губернського відділу міської освіти, де пропрацював рік. Олександр Довженко був комісаром театру ім. Т. Шевченка, брав участь у роботі організаційного комітету працівників освіти.        В 1921 році його зараховують до Наркомату закордонних справ i відправляють на роботу до Польщi, де він очолює комісію з обміну військовополонених. У Польщі його улюбленим заняттям було малювання. Повернувшись в Україну починає працювати карикатуристом. Знайомиться з Ю. Смоличем, М. Бажаном, В. Сосюрою та П. Тичиною.  Олександр Довженко – один iз засновників ВАПЛІТЕ.

                В 1926 році переїздить до Одеси i влаштовується режисером на кiнофабрику. Перший фільм Довженка “Сумка дипкур'єра”, знятий в 1927 році. В основу сценарію фільма було покладено убивство радянського дипломатичного кур’єра Теодора Нетте. У цій стрічці Довженко зіграв свою єдину роль в кіно – кочегара, який переховує сумку Нетте.

                 В Одесi Олександр Довженко познайомився зі своєю супутницею життя Юлією Солнцевою. “Арсенал” – остання стрiчка, знята митцем на Одеській фабриці. Далі він планує перебиратись до Києва, де будувалась кінофабрика. Що він і зробив. Саме там було відзнято найвідоміший його фiльм «Земля».

                З самого дитинства головним джерелом натхнення для Довженка була природа. На початку 1930-х його дуже дратував пустир на території Київської кіностудії (нині – кіностудія імені О. П. Довженка), і там він разом з двома робітниками та садівником висадив фруктові та декоративні дерева. Але там ще й був склад вугілля – Довженко казав, що хоч сто років буде працювати, не звикне до його виду. Дістав беріз, тамарисків і висадив у неділю все це. Наступного дня спостерігає з вікна монтажної кімнати: йдуть два режисери якраз у напрямку до вугільної ями. Олександр Петрович прямо загорівся від нетерпіння: думає, зараз вони зупиняться, здивовані; почнуть міркувати, хто ж таку красу зробив. Але нічого подібного не сталося. Вони не звернули уваги ні на яму, ні на берези. Довженко йде до них, щоб з’ясувати, в чому справа; запитує, чи нічого вони не помічають. Режисери кажуть – ні. Довженко каже, що посадив дерева. Режисери починають виправдовуватися – мовляв, зайняті, не помітили. А він їм: “Висловлюю співчуття, так як не вийде з вас режисерів. Вам не вистачає бачення світу”. Свої роботи Олександр Довженко любив порівнювати з деревами: “Мої картини схожі на яблуні: добре потрусив – набрав 500 яблук, погано – впало штук 10”.

О. Довженко бачив війну власними очима, пройшов чимало її вогненними шляхами, чесно і правдиво зображував страждання народу. Митець розумів, якою дорогою ціною діставалася перемога над фашизмом. Це мільйони загиблих військових і цивільних. Тому запідозрити його у перекрученні історичної правди про війну, не вірити йому немає жодних підстав.

Довженкова кіноповість «Україна в огні» була першим кроком у заборонену зону. Олександр Довженко мав надзвичайний дар правдивості. Він навчився передавати все «у ногу з часом», одначе не вмів писати неправди. Його кіноепопеї - правдиве відображення дійсності воєнного часу.